Кабінет Міністрів нарешті зареєстрував в Парламенті законопроекти щодо змін в захисті авторських прав та та правової охорони винаходів і корисних моделей. Так, законопроектом № 7538 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правової охорони винаходів і корисних моделей» пропонується запровадити нову модель правової охорони, яка, зокрема, передбачає подання електронних заявок. В свою чергу, законопроект № 7539 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» серед іншого покликаний спростити укладання ліцензійного договору на основі публічної ліцензії. Останню пропозицію і прокоментували Іларіон Томаров, радник ЮФ «Василь Кісіль і Партнери», керівник практики інтелектуальної власності, та Дарія Ромащенко, юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери».
Перш за все юристи дають відповідь на питання, чи взагалі потрібна нова стаття ст. 1111-1 в Цивільному кодексі України (ЦКУ). В цифрову епоху більшість програмного забезпечення дистрибутується через веб-сайти. Фотобанки зможуть укладати з українськими клієнтам ліцензію шляхом проставляння помітки в полі «згоден» на сайті. Онлайн-кінотеатри, що пропонують легальний відео-контент за плату, також зможуть виконати обов'язкову письмову форму договору.
На перший погляд, формулювання «прийняттям … вважається вчинення дій, які виражають згоду з її умовами у спосіб, передбачений публічною пропозицією, в тому числі за допомогою технічних засобів зв'язку» вказує, що помітка в полі «згоден(-на)» вважатиметься належною формою договору в Україні. Однак, не слід плутати спосіб акцептування оферти з формою договору.
Загальна норма вимагає досягнення згоди щодо істотних умов в належній формі (ст. 638 ЦКУ). Однак клік на сайті - це не форма договору. Втім ч. 2 ст. 1107 ЦКУ також доповнена: в якості різновиду письмової форми додана електронна форма договору.
Проставляння помітки в полі «згоден» чи «підтверджую» викликає сумніви щодо дотримання належної форми договору з декількох підстав:
(1) письмова форма дотримана, якщо правочин зафіксований в одному / кількох документах, у тому числі електронних, та якщо він підписаний сторонами (ч. 1-2 ст. 207 ЦКУ);
(2) вимоги щодо оформлення та обігу електронних документів, встановлені Законом «Про електронні документи та електронний документообіг». Обов'язковим реквізитом електронного документу є електронний підпис або електронний цифровий підпис (ЕЦП);
(3) Закон «Про електронну комерцію» оперує поняттям одноразового ідентифікатора як засобу підписання електронних договорів, що було б варіантом електронної форми укладення ліцензійного договору. Однак вказаний закон стосується відносин з реалізації товарів, виконаних робіт, надання послуг і застосування цих норм до ліцензійного договору є сумнівним.
Отже, ліцензійний договір може вважатись укладеним, якщо він містить належні підписи сторін (для електронної форми - ЕЦП). Якщо особа, яка розмітила публічну пропозицію укласти ліцензійний договір не передбачить надійного способу ідентифікації акцептанта оферти і підтвердження його волевиявлення (чим є підпис особи на паперовому документі), навряд чи така ліцензія пройде перевірку в суді.
При укладенні ліцензійного договору на підставі публічної ліцензії слід мати на увазі вимоги щодо істотних умов, якщо сторони не вказали їх в договорі: строк ліцензії - 5 років, територія - Україна, і для публічних ліцензій з'явилось правило про безоплатність, якщо в інше не вказано в пропозиції. Залишилась ще одна істотна умова - способи використання твору, яку сторони мають чітко визначити в договорі.
На нашу думку, запропоновані норми потребують доопрацювання, оскільки на практиці переважна більшість публічних ліцензій не зможуть слугувати цілям захисту прав ліцензіата і ліцензіара в Україні.
Серед інших змін до Закону «Про авторське право і суміжні права» відзначимо перелік дій, що становлять вільне використання твору, а відтак не потребують згоди автора та виплати винагороди.
Суперечливим є нове формулювання ст. 24 Закону щодо вільного використання комп'ютерних програм (КП): у разі, якщо особа правомірно володіє примірником КП, ліцензією на КП не передбачено інше, то користувач має право здійснювати постійне або тимчасове відтворення комп'ютерної програми в цілому або частково, будь-яким способом та в будь-якій формі, здійснювати переклад, адаптацію або будь-яку іншу зміну комп'ютерної програми і відтворення результатів цих дій.
Схоже, що користувач за виконання ряду умов наділяється обсягом повноважень, майже рівноцінним тому, що має правовласник. В поєднанні з ч. 4 ст. 24, яка дозволяє виконувати такі дії для отримання інформації про взаємодію з іншими програмами виникає питання: кому належать права на похідну комп'ютерну програму, створену шляхом внесення змін до наявної копії.
Водночас, з практичної точки зору, важливим є те, що переважна більшість розробників програмного забезпечення визначають детальний та жорстко обмежений перелік повноважень в ліцензійному договорі з кінцевим користувачем (End-User License Agreement), тому практична можливість реалізації ч. 1 та 4 ст. 24 Закону, що запропоновані в проекті малоймовірна.
Опубліковано: Юрлига, 9 лютого 2018 р.
Автори: Іларіон Томаров, радник, Дар'я Ромащенко, юристка